22 Янв, 2023
  • 22/01/2023 10:00 - 22/01/2023 11:30
Недільне служіння
  • Біблійна Церква Благодаті
БІЛЬШЕ

Біблійна Церква Благодати є дружньою сім’єю віруючих людей, яких об’єднує кров Ісуса Христа, а також посвячення заповідям нашого Господа: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе.” (Луки 10:27) 

Кожної неділі з 10:00 до 11:30 ми збираємось разом на ранкове богослужіння, яке складається з читання Біблії, молитов, співів християнських гімнів та пісень, а також роз’яснювальної проповіді Божого Слова. Спільне прославлення Бога у проголошенні і слуханні Євангельських істин, які розкривають характер і справи нашого Триєдиного Бога – Батька, Сина і Святого Духа – є однією з головних причин існування Біблійної церкви благодаті.

“Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, правда не я, але Божа благодать, що зо мною вона.”
1 Кор. 15:10

ВІРОВЧЕННЯ

Біблійної Церкви Благодаті

Ми вчимо, що Біблія – це записане Боже одкровення для людини, й таким чином 66 книг Біблії, які Дух Святий дав нам, становлять повне (однаково натхненне у кожній окремій частині) Слово Боже (1 Кор. 2 :7-14; 2 Пет. 1:20-21).

Ми вчимо, що Слово Боже – це об’єктивне, доступне для пізнання одкровення (1 Кор. 2:13; 1 Сол. 2:13), вербально богонатхненне в кожному слові (2 Тим. 3:16), абсолютно безпомильне в оригінальних текстах, непогрішиме і видихнуте Богом. Ми вчимо буквальному, граматико-історичному методу тлумачення Писання, яке утверджує віру в те, що в початкових розділах книги Буття йдеться про створення світу за шість буквальних днів (Бут. 1:31; Вих. 31:17).

Ми вчимо, що Біблія є єдиним непогрішимим керівництвом для віри і практичного життя (Мт. 5:18; 24:35; Ів. 10:35; 16:12-13; 17:17; 1 Кор. 2:13; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 4:12; 2 Пет. 1:20-21).
Ми вчимо, що Бог промовляв у Своєму записаному Слові через процес подвійного авторства. Дух Святий керував авторами від людей таким чином, що, використовуючи свої особисті якості та різні літературні стилі написання, вони склали та записали Боже Слово до людини (2 Пет. 1:20-21) без жодної помилки, як загалом, так і в кожній окремій частині (Мт. 5:18; 2 Тим. 3:16).

Ми вчимо, що хоча може бути декілька застосувань того чи іншого місця Писання, однак є лише одне правильне тлумачення. Значення Писання слід шукати, старанно застосовуючи буквальний, граматично-історичний метод тлумачення, при просвітництві від Духа Святого (Ів. 7:17; 16:12-15; 1 Кор. 2:7-15; 1 Ів. 2:20). Відповідальність віруючих полягає в тому, щоб ретельно встановити справжню мету та значення тексту Писання, визнаючи при цьому, що його правильне застосування є обов’язковим для всіх поколінь. Попри це істина Писання не віддана на розсуд людей; вона не залежить від здатності людського судження.

Ми вчимо, що є лише один живий та істинний Бог (Втор. 6:4; Іс. 45:5-7; 1 Кор. 8:4), безкінечний, всезнаючий Дух (Ін. 4:24), досконалий у всіх Своїх атрибутах, єдиний у Своїй сутності, вічно існуючий у трьох Особах: Отця, Сина і Духа Святого (Мт. 28:19; 2 Кор. 13:13) – кожна з Яких гідна поклоніння та покірності.

Бог Отець

Ми вчимо, що Бог Отець, перша Особа Трійці, керує і розпоряджається всім згідно зі Своїм задумом та благодаттю (Пс. 145:8-9; 1 Кор. 8:6). Він – Творець всього (Бут. 1:1-31; Еф. 3:9). Бувши єдиним абсолютним і всемогутнім Володарем всесвіту, Він є суверенний у творінні, провидінні та викупленні (Пс. 103:19; Рим. 11:36). Його отцівство включає в себе як Його роль всередині самої Трійці, так і Його взаємовідносини з людством. Як Творець, Він є Отцем для всіх людей (Еф. 4:6), проте духовним Отцем він є лише для віруючих (Рим. 8:14; 2 Кор. 6:18). Хід всього що відбувається Він призначив Своїм задумом для власної слави (Еф. 1:11). Він постійно тримає, направляє та керує всіма істотами та подіями (1 Хрон. 29:11). У Своїй суверенній повновладності Він ніколи не чинить і не схвалює гріх (Ав. 1:13; Ів. 8:38-47), й також не знімає відповідальності за гріх із моральних, розумних істот (1 Пет. 1:17). Від часу вічності Він благодатно вибрав тих, кого бажає прийняти як Своїх (Еф. 1:4-6). При цьому Він спасає від гріха всіх, хто приходить до Нього через Ісуса Христа; всіх, хто приходить до Нього Він всиновлює й робить Своїми; звершуючи всиновлення Він стає Отцем для Своїх дітей (Ів. 1:12; Рим. 8:15; Гал. 4:5; Євр. 12:5-9).

Бог Син

Ми вчимо, що Ісус Христос, друга Особа Трійці, володіє всіма божественними достоїнствами, і в цьому Він є рівний, єдиносущий та відвічно спів-причасний Отцю (Ів. 10:30; 14:9).

Ми вчимо, що Бог Отець створив все згідно зі Своєю волею, через Свого Сина Ісуса Христа, Яким все продовжує існувати та функціонувати (Ів. 1:3; Кол. 1:15-17; Євр. 1:2).

Ми вчимо, що при втіленні вічний Син, друга Особа Трійці, прийнявши на Себе людську природу, подібну до нашої, але без гріха, зробив Себе безславним, при цьому не змінюючи Своєї божественної природи і не втрачаючи ні одного із Своїх божественних атрибутів (Фил. 2:5-8; Євр. 4:15; 7:26).

Ми вчимо, що Він був зачатий від Святого Духа в утробі діви Марії (Лк. 1:35) й таким чином народився від жінки (Гал. 4:4-5) так, що дві цілісні, досконалі й водночас відмінні між собою природи, божественна й людська, досконало поєдналися в одній Особі без змішування, зміни, розділення чи відділення. Тому Він – повністю Бог і повністю Людина, при цьому один Христос, єдиний посередник між Богом і людьми.

Ми вчимо, що у Своєму втіленні Христос не переставав володіти всією повнотою Своєї божественної природи, божественними атрибутами та привілеями (Кол. 2:9; пор. Лк. 5:18-26; Ів. 16:30; 20:28). Однак в стані Свого добровільного приниження, Він не завжди являв славу Своєї величі у всій повноті, приховуючи її за завісою Своєї істинної людської природи (Мт. 17:2; Мр. 13:32; Фил. 2:5-8). Згідно зі Своєю людською природою, Він діє в повній покірності Отцю (Ів. 4:34; 5:19, 30; 6:38) завдяки силі Святого Духа (Іс. 42:1; Мт. 12:28; Лк. 4:1, 14), а згідно Своєї божественної природи, Він діє Своєю владою та силою, як вічний Син (Ів. 1:14; пор. 2:11; 10:37-38; 14:10-11).

Ми вчимо, що наш Господь Ісус Христос звершив наше викуплення через пролиття Своєї крові та жертовну смерть на хресті і що Його смерть була добровільною, замісницькою, спокутною, вмилостивляючою та викупною (Ів. 10:15; Рим. 3:24-25; 5:8; 1 Пет. 2:24).

Ми вчимо, що завдяки смерті нашого Господа Ісуса Христа грішник, що увірував, звільняється від покарання за гріх, від влади гріха і, згодом, від самої присутності гріха; він проголошується праведним, отримує вічне життя та усиновлення до Божої сім’ї (Рим. 3:25; 5:8-9; 2 Кор. 5:14-15; 1 Пет. 2:24; 3:18).

Ми вчимо, що наше виправдання було звершене завдяки Його буквальному фізичному воскресінню з мертвих і що зараз Він знаходиться на висоті праворуч Отця де Він прямо тепер виконує посередницьку роль, як наш Заступних і Первосвященик (Мт. 28:6; Лк. 24:38-39; Дії 2:30-31; Рим. 4:25 8:34; Євр. 7:25; 9:24; 1 Ін. 2:1).

Ми навчаємо, що у воскресінні Ісуса Христа зі гробу, Бог підтвердив божественність Свого Сина і дав доказ того, що Він прийняв спокутну жертву Христа на хресті. Тілесне воскресіння Ісуса також гарантує майбутнє воскресле життя для всіх віруючих (Ів. 5:26-29; 14:19; Рим. 1:4; 4:25; 6:5-10; 1 Кор. 15:20, 23).

Ми вчимо, що Ісус Христос повернеться знову, щоб під час підхоплення забрати до Себе Церкву, яка є Його Тіло, і, повернувшись зі Своєю Церквою у славі, встановить Тисячолітнє Царство на землі (Дії 1:9-11; 1 Сол. 4:13-18; Об. 20).

Ми вчимо, що Господь Ісус Христос є Той, через Кого Бог буде судити все людство (Ів. 5:22-23):

  • Віруючих (1 Кор. 3:10-15; 2 Кор. 5:10)
  • Живих мешканців землі на час Його повернення у славі (Мт. 25:31-46)
  • Померлих невіруючих перед Великим Білим Престолом (Об. 20:11-15)

Як Посередник між Богом і людиною (1 Тим. 2:5), як Глава Свого Тіла, Церкви (Еф. 1:22; 5:23; Кол. 1:18), і як грядущий Цар всесвіту, Який буде правити на престолі Давида (Іс. 9:6-7; Єз. 37:24-28; Лк. 1:31-33), Ісус Христос – найвищий Суддя для всіх, хто не повірив у Нього як Господа та Спасителя (Мт. 25:14- 46; Дії 17:30-31).

Бог Дух Святий

Ми вчимо, що Дух Святий є божественною Особою, вічною, безначальною, що володіє всіма атрибутами особистості та божества, включаючи розум (1 Кор. 2:10-13), емоції (Еф. 4:30), волю (1 Кор. 12:11), вічність (Євр. 9:14), всюдиприсутність (Пс. 139:7-10), всезнання (Іс. 40:13-14), всемогутність (Рим. 15:13) та істинність (Ів. 16:13). За всіма божественними атрибутами Він рівнозначний і єдиносущий Отцеві та Сину (Мт. 28:19; Дії 5:3-4; 28:25-26; 1 Кор. 12:4-6; 2 Кор. 13:13; Єр. 31:31-34 та Євр. 10:15-17).

Ми вчимо, що праця Святого Духа полягає у виконанні божественної волі по відношенню до всього людства. Ми визнаємо Його суверенну діяльність у творінні (Бут. 1:2), втіленні (Мт. 1:18), записаному одкровенні (2 Пет. 1:20-21) та справі спасіння (Ів. 3:5-7).

Ми вчимо, що праця Святого Духа, в нинішню епоху, розпочалась в день П’ятидесятниці, коли Він зійшов від Отця, як було обіцяно Христом (Ів. 14:16-17; 15:26), щоб розпочати і завершити побудову Тіла Христового, яким є Церква (1 Кор. 12:13). До широкої сфери Його божественної діяльності входить переконання світу в істині про гріх, про праведність та суд; прославлення Господа Ісуса Христа і перетворення віруючих в образ Христа (Ів. 16:7-9; Дії 1:5; 2:4; Рим. 8:29; 2 Кор. 3:18; Еф. 2:22).

Ми вчимо, що Дух Святий – надприродній і суверенний Виконавець у справі відродження, що хрестить (занурює) всіх віруючих у Тіло Христове (1 Кор. 12:13). Дух Святий також мешкає у віруючих, освячує їх, наставляє, наділяє їх силою для служіння і запечатує їх до дня викуплення (Рим. 8:9; 2 Кор. 3:6; Еф. 1:13).

Ми вчимо, що Святий Дух – це божественний Вчитель, Який наставляв апостолів і пророків на всяку істину, коли вони записували Боже одкровення, Біблію (2 Пет. 1:19-21). Дух Святий перебуває в кожному віруючому з моменту його спасіння, тому обов’язок всіх хто народжений від Духа в тому, щоб сповнюватися (керуватися) Духом, тобто жити під Його керівництвом (Ів. 16:13; Рим. 8:9-11; Еф. 5: 18; 1 Ів. 2:20, 27).

Ми вчимо, що Святий Дух наділяє Церкву духовними дарами. При цьому, завдяки величним виявам, Святий Дух прославляє не Себе і не Свої дари, але Він прославляє Христа, звершуючи Свою працю по викупленню загиблих і духовному збудуванні віруючих у найсвятішій вірі (Ів. 16:13-14; Дії 1:8; 1 Кор. 12:4-11; 2 Кор. 3:18).
У зв’язку з цим ми вчимо, що Бог Дух Святий має суверенну владу у даруванні всіх Своїх дарів для вдосконалення святих у наш час, і що говоріння на мовах та звершення знамень і чудес в перші дні Церкви слугували для підтвердження і аутентифікації апостолів як глашатаїв божественної істини, і ніколи не були притаманними для звичайного життя віруючих (1 Кор. 12:4-11; 13:8-10: 2 Кор. 12:12; Еф. 4:7-12; Євр. 2:1-4).

Ми вчимо, що людина була створена прямо й безпосередньо Богом за Його образом і подобою. Людина була створена вільною від гріха, наділена здатністю раціонального мислення, інтелектом, волею, самовизначенням і моральною відповідальністю перед Богом (Бут. 2:7, 15-25; Як. 3:9).

Ми вчимо, що задум Бога при створенні людини полягав в тому, щоб людина могла прославляти Бога, насолоджувалась спілкуванням з Богом, жила по волі Божій, й тим самим досягала мети Божого призначення для людини в цьому світі (Іс. 43:7; Кол. 1:16; Об. 4:11).

Ми вчимо, що внаслідок гріха Адама, який проявився в його неслухняності відкритій Божій волі і Божому Слову, людина повністю втратила свою невинність, й таким чином приречена нести покарання у вигляді духовної та фізичної смерті, перетворилась на об’єкт Божого гніву і стала по своїй природі цілковито порочною й повністю нездатною вибирати або чинити те, що угодне Богу, самостійно, без божественної благодаті. Людина безнадійно загинула, оскільки сама в собі не має жодної здатності до самовідновлення. Через це, спасіння людини звершується виключно лише по Божій благодаті через труд викуплення нашого Господа Ісуса Христа (Бут. 2:16-17; 3:1-19; Ів. 3:36; Рим. 3:23; 6:23; 1 Кор. 2:14; Еф. 2:1-3; 1 Тим. 2:13-14; 1 Ів. 1:8).

Ми вчимо, що оскільки всі люди походять від Адама, людська природа, повністю зіпсована гріхом Адама, повністю передалась всім людям на всі часи, серед яких єдиним винятком є лише Ісус Христос. Таким чином, повністю всі люди є повними грішниками по своїй природі, по своєму вибору і по проголошеному Богом вироку (Пс. 14:1-3; Єр. 17:9-18, 23; 5:10-12).

Ми вчимо тому, що спасіння є повністю по Божій благодаті на підставі викуплення Ісуса Христа, завдяки Його пролитій крові, а не на підставі будь-яких людських заслуг чи діл (Ів. 1:12; Еф. 1:7; 2: 8-9, 1 Петра 1:18-19).

Відродження

Ми вчимо, що відродження – це надприродна робота Святого Духа, завдяки якій дарується божественна природа і божественне життя (Ів. 3:3-8; Тит. 3:5). Воно відбувається миттєво і звершується виключно силою Святого Духа через дію Слова Божого (Ів. 5:24), коли грішник, що кається, спонуканий Святим Духом, відповідає вірою на дароване Богом спасіння.
Справжнє відродження проявляється у гідних плодах покаяння, які демонструються у праведних поглядах та поведінці. Добрі діла є необхідним доказом і плодом відродження (1 Кор. 6:19-20; Еф. 2:10), і вони будуть проявлятися у житті віруючого в тій мірі, в якій віруючий підкоряється керівництву Святого Духа через вірну слухняність Слову Божому (Еф.5:17-21; Фил.2:12б; Кол.3:16; 2 Пет. 1 :4-10). Результатом такої слухняності призводить до того, що віруючий все більше й більше переображується в образ нашого Господа Ісуса Христа (2 Кор. 3:18). Це перетворення досягне кульмінації в час прославлення віруючих у пришестя Христа (Рим. 8:17; 2 Пет. 1:4; 1 Ів. 3:2-3).

Обрання

Ми вчимо, що обрання – це Божа дія, якою, ще перед заснуванням світу, Він обрав у Христі тих, кого Він за Своєю милістю відроджує, спасає і освячує (Рим. 8:28- 30; Еф.1:4-11; 2 Сол.2:13; 2 Тим.2:10; 1 Пет. 1:1-2).

Ми вчимо, що суверенне обрання не суперечить і не відміняє відповідальності людини в тому, щоб покаятися і вірити в Христа як Спасителя і Господа (Єз. 18:23, 32; 33:11; Ів. 3:18-19, 36; 5:40; Рим. 9:22-23; 2 Сол. 2:10-12; Об. 22:17). Тим не менш, оскільки суверенна благодать включає в себе як засоби для прийняття дару спасіння, так і сам дар, суверенне обрання обовязково призведе до визначеного Богом результату. Всі, кого Отець закликає до Себе, обовязково увірують, і всіх, хто прийде з вірою, Отець обовязково прийме (Ів. 6:37-40, 44; Дії 13:48; Як. 4:8).

Ми вчимо, що незаслужена благодать, яку Бог дарує цілковито зіпсованим грішникам ніяким чином не пов’язана з будь-якою ініціативою з їхнього боку або з Божим передбаченням того, що вони можуть щось зробити за своєю волею, але ґрунтуються виключно на Його суверенній милості та благодаті (Еф. 1:4-7; Тит. 3:4-7; 1 Пет. 1:2;).

Ми вчимо, що обрання не повинно розглядатися як таке, що основується лише на одному абстрактному понятті суверенності. Бог дійсно суверенний, але Він виявляє Свою суверенність у гармонії з іншими Своїми атрибутами, особливо зі Своїм всезнанням, справедливістю, святістю, мудрістю, благодаттю та любов’ю (Рим. 9:11-16). Ця суверенність завжди возносить волю Божу повністю узгоджуючись з Його характером, явленим нам в житті Господа нашого Ісуса Христа (Мт 11:25-28: 2 Тим. 1:9).

Виправдання

Ми вчимо, що виправдання перед Богом – це виключно Божа дія (Рим. 8:33), через яку Він проголошує праведними тих, хто через віру в Христа кається у своїх гріхах (Лк. 13:3; Дії. 2:38, 3:19; 11:18; Рим. 2:4; 2 Кор. 7:10; Іс. 55:6-7) і сповідує Його як Суверенного Господа (Рим. 10:9-10; 1 Кор. 12:3; 2 Кор. 4:5; Фил. 2:11). Ця праведність не залежить від будь-яких добрих діл або добрих якостей людини (Рим. 3:20; 4:6) і включає в себе зарахування наших гріхів Христу (Кол. 2:14; 1 Пет. 2:24) і зарахування нам праведності Христа (1 Кор. 1 :30, 2 Кор. 5:21). Завдяки цьому, Бог виявляється «справедливий і оправдовує того, хто вірить в Ісуса» (Рим. 3:26).

Освячення

Ми вчимо, що кожен віруючий є освячений (відділений) для Бога через виправдання і, відповідно, проголошений святим, а значить сприймається як святий. Це освячення є позиційним та миттєвим, його не можна плутати з прогресивним освяченням. Це освячення має відношення до положення віруючого перед Богом, а не до його теперішніх дій або стану (Дії 20:32; 1 Кор. 1:2, 30; 6:11; 2 Фес. 2: 13; Євр. 2:11; 3:1; 10:10, 14; 13:12; 1 Пет. 1:2).

Ми вчимо, що згідно з роботою Духа Святого, також є й прогресивне освячення, завдяки якому стан віруючого поступово приводиться до того положення, яке йому зараховане через виправдання. Через слухняність Слову Божому наділену силу від Духа Святого, віруючий здатний жити життям зростаючої святості у згоді з волею Божою, стаючи все більш і більше схожим на нашого Господа Ісуса Христа (Ів. 17:17, 19; Рим. 6:1-22; 2 Кор. 3:18; 1 Сол. 4:3-4; 5:23).
У цьому відношенні ми вчимо, що кожна спасенна людина втягнута у постійне протистояння – нове творіння у Христі веде боротьбу з плоттю – проте все необхідне для перемоги віруючий отримує через силу Духа Святого, що перебуває в ньому. Все ж ця боротьба продовжується протягом усього земного життя віруючого і ніколи повністю не закінчується. Будь-які заяви про викорінення гріха в цьому житті не відповідають вченню Писання. Викорінення гріха неможливе, але Дух Святий дає перемогу над гріхом (Гал. 5:16-25; Еф. 4:22-24; Фил. 3: 12; Кол. 3:9-10; 1 Пет. 1:14-16; 1 Ів. 3:5-9).

Безпека

Ми вчимо, що всі викуплені, один раз отримавши спасіння, зберігаються силою Божою і таким чином навічно захищені у Христі (Ів. 5:24; 6:37-40; 10:27-30; Рим 5:9-10; 8:1, 31-39; 1 Кор. 1:4-8; Еф. 4:30; Євр. 7:25; 13:5; 1 Пет. 1:5; Юд. 24).

Ми вчимо, що привілеєм віруючих є те, щоб радіти впевненості у своєму спасінні через свідчення Слова Божого, яке, при цьому, чітко забороняє використовувати християнською свободою як привід для гріховного способу життя та плотській поведінці (Рим. 6:15-22; 13:13-14; Гал. 5:13, 25-26; Тит. 2:11-14).

Відділення

Ми вчимо, що Старий і Новий Завіт ясно закликають до відділення від гріха, і що Писання явно вказує, що останніми днями збільшиться відступництво і любов до цього світу (2 Кор. 6:14-7:1; 2 Тим. 3:1-5).

Ми вчимо, що з глибокої вдячності за дану нам незаслужену Божу благодать, і тому що наш славний Бог гідний нашої повної посвяти, всі спасенні повинні жити так, щоб виявляти свою щиру любов до Бога і не викликати ганьбу на нашого Господа та Спасителя. Ми вчимо також, що Бог заповідав нам відокремлюватися від всякого релігійного відступництва та мирських гріховних практик (Рим. 12:1-2; 1 Кор. 5:9 -13; 2 Кор. 6:14-7:14 1 Ів. 2:15-17; 2 Ін. 9-11).

Ми вчимо, що віруючі повинні бути відділені для Господа Ісуса Христа (2 Сол. 1:11-12; Євр. 12:1-2) і стверджуємо те, що християнське життя – це життя слухняної праведності, яка відображує собою заповіді блаженства (Мт. 5:2-12), та постійне прагнення святості (Рим. 12:1-2; 2 Кор. 7:1; Тит. 2:11-14; Євр. 12 :14; 1 Ін. 3:1-10).

Ми вчимо, що кожен, хто поклався своєю вірою на Ісуса Христа, негайно був поміщений (занурений) Духом Святим у єдине духовне Тіло, Церкву (1 Кор. 12:12-13), наречену Христа (2 Кор. 11:2; Еф. 5:23-32; Об. 19:7-8), Головою якої є Сам Христос (Еф. 1:22; 4:15; Кол. 1:18).

Ми вчимо, що будівництво Церкви, Тіла Христового, розпочалося у день П’ятидесятниці (Дії 2:1-21, 38-47) і буде завершене за часу Другого приходу Христа за Своїми обраними у момент підхоплення Церкви (1 Кор. 15:51-52; 1 Сол. 4:13-18).

Ми вчимо, що Церква є унікальним духовним організмом, створеним Христом, що складається з усіх народжених з гори віруючих нашої епохи (Еф. 2:11-3:6). Церква відрізняється від Ізраїлю (1 Кор. 10:32), це таємниця, яка не була відкрита до цієї епохи (Еф. 3:1-6; 5:32).

Ми вчимо, що створення і правонаступність помісних церков ясно викладені і визначені вченням Писання Нового Завіту (Дії 14:23, 27; 20:17, 28; Гал. 1:2; Фил. 1:1; 1 Сол. 1:1; 2 Сол. 1:1), і що члени єдиного духовного Тіла повинні об’єднуватись у помісні зібрання (1 Кор. 11:18-20; Євр. 10:25).

Ми вчимо, що єдиним найвищим авторитетом для церкви є Христос (1 Кор. 11:3; Еф. 1:22; Кол. 1:18), і що церковне управління, дари, порядок, дисципліна та поклоніння встановлені Його суверенною владою, як зазначено у Писанні. Поставлені згідно з Біблією служителі, підпорядковані Христу і відповідальні за громаду, – це пресвітери (вони також називаються єпископами, пастирями та пастирями-учителями).; Дії. 20:28; Еф. 4:11) та диякони. І перші, і другі повинні відповідати біблійним вимогам (1 Тим. 3:1-13; Тит. 1:5-9; 1 Пет. 5:1-5).

Ми вчимо, що ці служителі ведуть і керують як раби Христові (1 Тим. 5:17-22) і наділені Його владним авторитетом у керівництві церквою. Церковна громада має підкорятися своїм керівникам (Євр. 13:7, 17).

Ми вчимо про важливість учнівства (Мт. 28:19-20; 2 Тим. 2:2), про взаємну підзвітність усіх віруючих один перед одним (Мт. 18:5-14), а також про необхідність застосування церковної дисципліни, для членів церкви, які перебувають в гріхах, відповідно до вимог Писання (Мт. 18:15-22; Дії 5:1-11; 1 Кор. 5:1-13; 2 Сол. 3:6-15; 1 Тим. 1:19-20; Тит. 1:10-16).

Ми вчимо про автономію помісної церкви, вільної від будь-якої зовнішньої влади чи контролю, з правом на самоврядування та свободу від втручання будь-якої ієрархії окремих осіб чи організацій (Тит. 1:5).

Ми вчимо, що згідно Писання істинні церкви мають співпрацювати одна з одною для проголошення і розповсюдження віри. Однак кожна помісна церква, через своїх пресвітерів, їх тлумачення та застосування Писання, має бути єдиним суддею про міру та методи своєї співпраці. Пресвітери також повинні вирішувати всі інші питання, пов’язані з членством, внутрішніми правилами, дисципліною, благодійністю та управлінням (Дії 15:19-31; 20:28; 1 Кор. 5:4-7, 13; 1 Пет. 5:1-4).

Ми вчимо, що головна мета Церкви – прославляти Бога (Еф. 3:21), зрощуючи себе у вірі (Еф. 4:13-16), проповідуючи Слово (2 Тим. 2:2, 15; 3:16-17), перебуваючи у спілкуванні (Дії 2:47; 1 Ін. 1:3), здійснюючи хрещення та причастя (Лк. 22:19; Дії 2:38-42), проголошуючи і розповсюджуючи Євангеліє по всьому світу (Мт. 28:19; Дії 1:8; 2:42).

Ми вчимо, що всі святі покликані на справу служіння (1 Кор. 15:58; Еф. 4:12; Об. 22:12).

Ми вчимо, що Церква має діяти разом з Богом, коли Він здійснює Свої цілі у світі. Для цього Бог дає церкві духовні дари. Він дає людей, обраних для спорядження святих на діло служіння (Еф. 4:7-12); а також Він дає унікальні й особливі духовні здібності кожному члену Тіла Христового (Рим. 12:5-8; 1 Кор. 12:4-31; 1 Пет. 4:10-11).

Ми вчимо, що в час ранньої церкви було два різновиди дарів: чудесні дари божественного відкриття та зцілення, які давались тимчасово в період апостольської епохи для того, щоб підтверджувати істинність апостольської звістки (Євр. 2:3, 4; 2 Кор. 12:12); а також дари служіння, які давались для того, щоб віруючі могли слугувати на збудування одне одному. Після завершення написання Нового Завіту, саме Писання є єдиним критерієм, яким визначається автентичність слів людини, тому більше не існує потреби в чудесних дарах, які раніше були необхідні для підтвердження істинності слів або послання (1 Кор. 13:8-12). Сучасні «чудесні дари» можуть навіть бути підробкою сатани, щоб ввести в оману навіть віруючих (1 Кор. 13:13-14:12; Об. 13:13-14). Сьогодні діють лише ті дари, які не пов’язані з відкриттям, які даються для духовного збудування (Рим. 12:6-8).

Ми вчимо, що сьогодні ніхто не володіє даром для фізичного зцілення, проте Бог приймає й відповідає на молитву віри, Він буде давати Свою відповідь згідно зі Своєю досконалою волею в житті тих хто хворіє, страждає і тужить (Лк. 18:1-6; Ів. 5:7-9; 2 Кор. 12:6-10; Як. 5:13-16; 1 Ів. 5:14-15).

Ми вчимо, що в помісній церкві звершується дві Господні установи: водне хрещення і вечеря Господня (Дії 2:38-42). Звершення водного хрещення шляхом повного занурення (Дії 8:36-39) – це урочисте й чудесне свідчення віруючого, яке проголошує його віру в розп’ятого, похованого та воскреслого Спасителя і про єдність з Ним у смерті для гріха та у воскресінні для нового життя (Рим. 6:1-11). Також це знак спілкування та співпричетності з видимим Тілом Христовим (Дії 2:41-42).

Ми вчимо, що Вечеря Господня – це спомин і проголошення смерті Христа до Його Пришестя, і що її звершенню завжди має передувати глибоке самодослідження (1 Кор. 11:28-32). Ми вчимо також, що хоча елементи причастя лише символізують плоть і кров Христа, проте участь у Вечері Господній – це справжнє спілкування з воскреслим Христом, Який присутній в кожному віруючому, і таким чином є присутнім маючи спілкування зі усіма Своїми людьми (1 Кор. 10:16).

Святі ангели

Ми вчимо, що ангели – це створені істоти, і тому їм не можна поклонятися. Хоча ангели є творіннями більш вищого порядку в порівнянні з людиною, вони створені для служіння Богу та поклоніння Йому (Лк. 2:9-14; Євр. 1:6-7, 14; 2:6-7; Об. 5:11-14; 19:10; 22:9).

Злі ангели

Ми вчимо, що сатана – це створений ангел і автор гріха. Він накликав на себе осуд Божий, коли повстав проти свого Творця (Іс. 14:12-17; Єз. 28:11-19), потягнувши за собою безліч ангелів, які відпали разом з ним. (Мт. 25:41; Об’яв. 12:1-14), і ввів гріх в людський рід, спокусивши Єву (Бут. 3:1-15).

Ми вчимо, що сатана – відкритий і заклятий ворог Бога і людини (Іс. 14:13-14: Мт. 4:1-11; Об. 12:9-10), князь цього світу, який був переможений через смерть та воскресіння Ісуса Христа (Рим. 16:20); він зазнає вічного покарання в озері вогненному (Іс. 14:12-17; Єз. 28:11-19; Мт. 25:41; Об. 20:10).

Смерть

Ми вчимо, що фізична смерть не призводить до втрати нематеріальної свідомості (Об. 6:9-11), що душі викуплених людей зразу ж переходять у присутність Христа (Лк. 23:43; 2 Кор. 5:8; Фил. 1:23), що відбувається розділення душі з тілом (Фил. 1:21-24), і що для викуплених цей поділ триватиме до часу підхоплення Церкви (1 Сол. 4:13-17), з якого розпочнеться перше воскресіння (Об’яв. 20:4-6), коли душа і тіло знову з’єднаються, щоб навічно прославитися з нашим Господом (Фил. 3:21; 1 Кор. 15:35-44, 50-54). До цього часу душі викуплених у Христі людей перебувають у радісному спілкуванні з нашим Господом Ісусом Христом (2 Кор. 5:8).

Ми вчимо, що буде тілесне воскресіння всіх людей, спасенних для вічного життя (Ів. 6:39; Рим. 8:10-11, 19-23; 2 Кор. 4:14), й не спасенних для осудження та вічного покарання (Дан. 12:2; Ів. 5:29; Об. 20:13-15).

Ми вчимо, що душі не спасенних людей після смерті знаходяться під покаранням до часу другого воскресіння (Лк. 16:19-26; Об. 20:13-15), коли душа возз’єднається з воскреслим тілом (Ін. 5:28-29). Після цього вони постануть перед Великим білим престолом для суду (Об. 20:11-15) й будуть вкинуті в геєну, озеро вогняне (Мт. 25:41-46), і назавжди будуть відокремлені від життя з Богом (Дан. 12:2; Мт. 25:41-46; 2 Сол. 1:7-9).

Підхоплення Церкви

Ми вчимо, що наш Господь Ісус Христос особисто, тілесно повернеться перед початком часу семилітньої скорботи (1 Сол. 4:16; Титу 2:13) щоб перевести Свою Церкву з цієї землі (Ів. 14:1-3; 1 Кор. 15:51-53; 1 Сол. 4:15-5:11) і, між цією подією та Його поверненням у славі зі святими, дати віруючим нагороди згідно з їхніми ділами (1 Кор. 3:11-15; 2 Кор. 5:10).

Період скорботи

Ми вчимо, що відразу після підхоплення Церкви з землі (Ів. 14:1-3; 1 Сол. 4:13-18) на невіруючий світ будуть вилиті праведні Божі суди (Єр. 30:7; Дан. 9:27; 12:1; 2 Сол. 2:7-12; Об. 16), і що кульмінацією цих судів буде повернення Христа на землю у славі (Мт. 24:27-31; 25:31-46; 2 Сол. 2:7-12). У цей час старозавітні святі та святі періоду скорботи воскреснуть, а ті хто залишаться живими на той час постануть перед судом (Дан. 12:2-3; Об. 20:4-6). Цей період включає в себе сімдесяту сідьмину із пророцтва Данила (Дан. 9:24-27; Мт. 24:15-31; 25:31-46).

Друге Пришестя і Тисячолітнє Царство

Ми вчимо, що після періоду скорботи на землю прийде Христос, щоб зайняти престол Давида (Мт. 25:31; Лк. 1:32-33; Дії 1:10-11; 2:29-30) і встановить на землі Своє Тисячолітнє Месіанське Царство (Об’яв. 20:1-7). Протягом цього часу воскреслі святі царюватимуть разом з Ним над Ізраїлем та всіма народами землі (Єз. 37:21-28; Дан. 7:17-22; Об. 19:11-16). Цьому Царству буде передувати перемога Христа над антихристом і лжепророком і тимчасове видалення сатани зі світу (Дан. 7:17-27; Об’яв. 20:1-6).

Ми вчимо, що саме по собі це Царство буде виконанням Божої обіцянки Ізраїлю (Іс. 65:17-25; Єз. 37:21-28; Зах. 8:1-17) про відновлення його на землі, яку Ізраїль втратив через свій непослух (Втор. 28:15-68). Результатом їх неслухняності стало тимчасове відторгнення Ізраїлю (Мт. 21:43; Рим. 11:1-26), однак Ізраїль знову пробудиться через покаяння, щоб увійти до Землі благословення (Єр. 31:31-34; Єз. 36:22-32; Рим. 11:25-29).

Ми вчимо, що цей час царювання нашого Господа буде відрізнятися гармонією, справедливістю, миром, праведністю та довголіттям (Іс. 65:17-25; Єз. 36:33-38) і закінчиться саме в той час, коли сатана буде звільнений з в’язниці (Об. 20:7).

Суд над загиблими

Ми вчимо, що після звільнення сатани після завершення часу Тисячолітнього царювання Христа (Об. 20:7), сатана введе в оману народи землі та збере їх на битву проти святих та проти улюбленого міста; саме в цей час сатана та його армія будуть вражені вогнем з небес (Об. 20:9). Після цього сатана буде кинутий в озеро вогняне та сірчане (Мт. 25:41; Об. 20:10), після чого Христос, Суддя всіх людей (Ів. 5:22), воскресить і буде звершувати суд над великими і малими на суді біля Великого Білого Престолу.

Ми вчимо, що це воскресіння не спасенних померлих людей для суду, буде фізичним воскресінням, після якого, отримавши свій вирок (Ів. 5:28-29), вони будуть віддані вічному свідомому покаранню в огненному озері (Мт. 25:41; Об. 20:11-15).

Вічність

Ми вчимо, що після закінчення періоду Тисячолітнього Царства, тимчасового звільнення сатани та осудження невіруючих (2 Сол. 1:9; Об. 20:7-15) спасенні увійдуть у стан вічної слави з Богом, після чого елементи цієї землі знищаться (2 Пет. 3:10), і заміняться новою землею, на якій буде перебувати лише праведність (Еф. 5:5; Об. 20:15,21-22). Після цього Небесне Місто спуститься з небес (Об. 21:2) і стане місцем мешкання святих, де вони вічно насолоджуватимуться спілкуванням з Богом і один з одним (Ів. 17:3; Об. 21-22). Наш Господь Ісус Христос, виконавши Свою викупительна місію, передасть Царство Богу Отцю (1 Кор. 15:23-28), щоб Триєдиний Бог царював у всіх сферах на віки віків (1 Кор. 15:28).